Москва довго до цього йшла і нарешті – нарвалася. Звикнувши вважати американців дурнями та йолопами, кремляни думали що здатні обшахрати всіх і скрізь – і забули що не росіяни, а саме дурні з Потомаку створити найпотужнішу економіку світу. Тепер той хто натхненно роками рив ями для всіх сусідів нарешті нарвався сам.
Але по черзі.
Боротьба дамаських хлопчиків.
Є така країна Сірія, у якій вже кілька років триває громадянська війна. Починалася вона боротьбою тамтешньої (достатньо поміркованої) опозиції проти режиму Башара Асада, але бійня затяглася і на руїни і злидні прийшли релігійні фанатики – Ісламська Держава, або ІГІЛ. Говорячи просто – Аль-Каїда в кубі. До появи цієї сили розклад був ясний і зрозумілий, сірійську опозицію підтримували США, Саудівська Аравія і Катар, Асада – Іран і Росія, все тіп-топ, хлопці терли. Але ІГІЛ наразі захопила абсолютну більшість сірійських теренів і поставила на межу існування як Асада, так і сірійську помірковану опозицію. Ситуація потребувала негайного втручання зовні і від весни поточного року американці, а з ними турки, Ірак і вже французи почали бомбардування позицій ІГІЛ з повітря. ІГІЛ – не ДиРи, «Стріл» і «Буків» там нема, тому літаки атакують ісламістів успішно. Подейкують і про наземну операцію. В разі початку такої – Сирія потрапить під контроль військ коаліції, тобто країн Заходу. Така перспектива захвилювала Кремль не на жарт.
Труба вам хлопці.
Серед причин початку громадянської війни неодноразово як головну називають бабло Катара. Ця мила країна, яку й на мапі не зразу побачиш, має 3-і в світі запаси газу і успішно продає його до Європи у скрапленому вигляді. Могла би продавати й більше та дешевше, аж от біда – аби протягнути труби до Туреччини (і під єднати їх до непрацюючого газогону Набукко) треба пройти через Сирію. І Катарські шейхи навіть вмовили Асада збудувати газогін, але тут налетіли гаврики з Московії які пообіцяли Асаду більше і негайно. Результат – на сирійську опозицію падає бабло і «хіба ревуть воли…»
З перемогою сирійської опозиції питання з газогоном було б вирішене. З наземною операцією Заходу – так само. Обидва варіанти Катар цілковито влаштовують. Вони не влаштовують Кремль. Поява на ринку Європи газу Катару миттю покладе економіку РФ на бетон пузиком. А там…
Аткуда у хлопца сірійськая грусть?
В проведенні наземної операції є велика проблема – ані Штати, ані країни Заходу довго не хотіли посилати в Сірію свої військові контингенти. Але потік біженців до Європи плюс потепління стосунків з Іраном (внаслідок абсолютної непрогнозованості Росії) – і перспектива будівництва газогону з нього до Європи також (і знову через Сирію) свою справу зробили – про створення коаліції заговорили на високих рівнях. Як раз в цей момент у Сирії помітили контингент російських військових. Водночас, різко змінилася поведінка бойовиків на Донбасі. Якщо до 31 серпня українську армію нахабно намагалися спровокувати на бойові дії – нині активність бойовиків різко згасла. Ба-більше – керівництві ДиРи відбувся переворот, радикального Пургіна замінив контрольований Кремлем Пушилін, заговорили про передачу кордону під контроль української Держприкордонслужби.
Російські експерти в один голос кричать, що Путін на Генасамблеї ООН що відбудеться невдовзі, запропонує заходові російські війська для війни проти ІГІЛ, в обмін на відміну санкцій і визначення статусу Криму. Наразі, судячи з реакції США, Путіна з такими пропозиціями планують послати як раз на той орган від якого походить його найвідоміше прізвисько. Чому? Тому що відтоді як москалі з’явилися в Сирії – у Білому Домі мусили перепитися від радощів.
Біле Перо на граблі два рази не наступає.
На відміну від Кремля, хлопці з Потомакщини – нація торгашів, рахувати вони уміють гарно і дії свої прогнозують надовго. Там чудово розуміють що влізти в Сірію означає нажити собі грандіозний геморой, незалежно від результатів операції. Штати гарно пам’ятають свої враження від Афгану, і природно воліли б цю радість віддати комусь іншому. Бажано – заклятому другові.
Влізання в конфлікт Москви – це дарунок долі. По-перше, подітися Путіну ніде. Якщо він хоче убезпечити себе від появи дешевого газу в Європі – він буде змушений допомагати Асаду не тільки технікою, а й гарматним м’ясом. Великими обсягами гарматного м’яса. Але Сирія – не Донбас. Полонених москалів там не обмінюватимуть на своїх – їх різатимуть на камери. І цього доказу присутності своїх військових в Сирії Москві не приховати.
А далі – по повній програмі. Новий виток санкцій. У Сирію Путін заліз в момент коли Держдума РФ не може прийняти бюджет, бо ціни на нафту $50 уже нема, а за ціни $40 наступного року випаруються російські золотовалютні резерви. Можна констатувати, Штати влаштували Москві грандіозну пастку і Москва заковтнула гачок разом з грузилом і ліскою. Ба більше – Штати таки влаштували Москві Афган, тільки не свій Афгані-2001, а власне російський Афган-1989.
Можна запасатися попкорном – далі все зрозуміло. Не знаю як назвуть цю операцію історики майбутнього. Можливо – кидок Обами.
Український бік.
А що нас робити в цих умовах? А все те саме що й робимо зараз. Не відсвічувати. Продовжувати будувати армію. І чекати. Чекати влучної нагоди. Такої, коли Москва так загрузне в зовнішньополітичних та економічних проблемах, що по Донбасу і Криму ми проїдемо як по проспекту.
Навіщо прискорювати події, якщо дозрілий плід перемоги невдовзі сам впаде до наших рук? Як раз – коли повз нас пропливе труп нашого ворога.
